Лінгвокультурні коди: розвиток і функціонування французького військового гоноративу
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2024.309633Ключові слова:
гоноратив, гонорифік, військове звання, комунікативна мета, скорочення, лінгвокультурний код, фемінітив, французька моваАнотація
У статті розглянуто історичний розвиток і сучасне функціонування військового гоноративу французької мови і військових гонорифіків як складників цієї системи, розкрито особливості їхнього формування та еволюції в контексті соціокультурних й історичних факторів, з’ясовано форми основних скорочень, описано характерні випадки їхнього вживання. Мета статті – узагальнення правил вживання коректних військових гонорификів у французькій лінгвокультурі в ситуаціях офіційного спілкування. Матеріалом дослідження стали тексти ділових листів, документів офіційних урядових військових сайтів Франції, Швейцарії, Бельгії та Канади, фрагментів медійних французьких текстів, що містять військові гонорифіки.
Основним методом дослідження став структурний метод, який зумовив використання дистрибутивного і компонентного аналізів. Вживання військових гонорифіків є обов’язковим у військовій сфері, оскільки військовий гоноратив віддзеркалює офіційні відносини і забезпечує ієрархічність та субординацію в професійному спілкуванні. Виявлено, що комунікативна мета обумовлює вживання відповідних гонорифіків та їхніх скорочених форм, підкреслено значення військових звань як важливого елемента мовної картини світу французького суспільства та їхню роль у підтримці військової етики та дисципліни. Особливу увагу приділено становленню і функціонуванню фемінітивів на позначення військових звань і посад. Перспективи досліджень окреслені сферою соціально маркованої лексики, зокрема питаннями функціонування професійних гоноративів французької мови в міжкультурній комунікації.
Посилання
Disler, E. A. (2008). Language and gender in the military : honorifics, narrative, and
ideology in Air Force talk. Amherst, NY : Cambria Press.
Les grades dans la marine nationale. Ministère des Armées. Les différents grades / Marine
Nationale – www.lamarinerecrute.fr
Les grades dans l’armée de Terre. Ministère des Armées. Les grades dans l’armée de Terre
| Ministère des Armées (defense.gouv.fr)
Origine des appellations. Service historique de la Défense. Ministère des Armées.
https://www.servicehistorique.sga.defense.gouv.fr/origine-des-appellations
Palagos J.-M. (2017). Défense Conseil International : répondre aux enjeux de formation
des armées étrangères. Revue Défense Nationale. 4(799). 85–90.
Six, G. (1929). Fallait-il quatre quartiers de noblesse pour être officier à la fin de l’Ancien Régime ?
Revue d’histoire moderne. 4(19). 47–56. DOI: https://doi.org/10.3406/rhmc.1929.3988
Wang, R. (2023). Honorifics without [HON]. Natural Language & Linguistic Theory. 41.
–1347.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
