Наративна структура щоденних відеозвернень Президента України В. Зеленського
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2024.309639Ключові слова:
звернення Президента України, комунікативне лідерство, наратив війни, соціальні медіа, інформаційна війна, пропагандаАнотація
Російсько-українська війна привертає велику увагу експертів у галузі комунікації в усьому світі, оскільки вона є першим великим збройним конфліктом епохи соціальних медіа. Незважаючи на те, що Україна бореться з ворогом, який має безпрецедентно потужні можливості для ведення інформаційної війни, їй вдалося досягти широкого міжнародного визнання своєї версії воєнного наративу. Цей успіх значною мірою завдячує великим зусиллям Президента України Володимира Зеленського, чиї видатні навички спілкування зробили його надзвичайно ефективним лідером-комунікатором нашого часу. У статті досліджено внесок щоденних відеозвернень Президента, записаних протягом перших двох років конфлікту, у формування українського наративу війни. Розглянуто основні напрями наративу, представлені у зверненнях Президента, і проаналізовано їхні функції щодо внутрішньої та міжнародної аудиторії, а також аудиторії країни-агресора. Наше дослідження виявило, що наративна структура президентських відеозвернень складається з трьох ліній наративу війни (наративів опору, страждань і стійкості) і трьох пов’язаних із ними додаткових наративів (наративу реформ і розвитку, наративу національної ідентичності й наративу пам’яті про Другу світову війну). Ці наративи
покликані надавати достовірну інформацію про поточну ситуацію, спростовувати фейки ворожої пропаганди, створювати сприятливу для України інтерпретацію подій, підвищувати моральний дух і заохочувати до участі у військових зусиллях країни, її підтримці та відбудові, вносити розбрат у ряди ворога та зменшувати підтримку агресії. Дослідження простежує динаміку змін у наративах у контексті внутрішньополітичних процесів в Україні.
Посилання
Adams, P. (2022, March 24). “Shame on you”: how President Zelensky uses speeches to
get what he needs. BBC. https://www.bbc.com/news/world-europe-60855280
Bajor, P. (2022). Information security policy of Ukraine – assumptions and effectiveness.
In P. Bajor (Ed.), Information security policy: conditions, threats and implementation
in the international environment (pp. 99–121). Krakow: Księgarnia Akademicka
Publishing.
DeBenedictis, K. (2022). Russian ‘hybrid warfare’ and the annexation of Crimea: the
modern application of soviet political warfare. London: I.B.Tauris.
Denton, R., Trent, J., & Friedenberg, R. (2020). Political campaign communication:
principles and practices. New York: Rowman & Littlefield.
Edelman, M. (1985). The symbolic uses of politics. Urbana, Chicago: University of Illinois
Press (Original work published 1964)
Fludernik, M. (2006). An introduction to narratology. London, New York: Routledge.
Giles, K. (2016). Handbook of Russian information warfare. Rome: NATO Defense
College. https://css.ethz.ch/content/dam/ethz/special-interest/gess/cis/center-forsecurities-
studies/resources/docs/NDC%20fm_9.pdf
Handler, S. (2023, March 22). Conflict in Ukraine’s information environment. Atlantic
Council. https://www.atlanticcouncil.org/content-series/the-5x5/the-5x5-conflict-inukraines-
information-environment/
Jankowicz, N. (2020). How to lose the information war: Russia, fake news, and the future
of conflict. London: I.B. Tauris.
Lakoff, G. (2008). The political mind. New York: Viking Penguin.
Martin, M. (2023). How to fight a war. London: Hurst & Company.
O’Hair, D., & O’Hair, M. J. (Eds.). (2023). Communication and catastrophic events:
strategic risk and crisis management. Hoboken, NJ: John Wiley & Sons.
Patraeus, D., Roberts, A. (2023). Conflict: the evolution of warfare from 1945 to Ukraine.
London: William Collins.
Patrikarakos, D. (2017). War in 140 characters: how social media is reshaping conflict in
the twenty-first century. New York, NY: Basic Books.
Perez, C., & Nair, A. (2022, August 22). Information warfare in Russia’s war in Ukraine:
the role of social media and artificial intelligence in shaping global narratives. Foreign
policy. https://foreignpolicy.com/2022/08/22/information-warfare-in-russias-war-inukraine/
Seeger, M., & Sellnow, T. (2016). Narratives of crisis: telling stories of ruin and renewal.
Stanford: Stanford Business Books.
Seib, P. (2021). Information at war: journalism, disinformation, and modern warfare.
Cambridge, UK: Polity Press.
Segal, E. (2022, March 5). Zelensky’s most effective crisis communication strategies,
tactics and techniques. Forbes. https://www.forbes.com/sites/edwardsegal/2022/03/05/
zelenskys-most-effective--crisis-communication-strategies-tactics-andtechniques/?
sh=36ca9adc6344
Shuster, S. (2024). The showman: the inside story of the invasion that shook the world and
made a leader of Volodymyr Zelensky. London: William Collins.
SOCIS (2024). Загальна ситуація в Україні – березень 2024. https://socis.kiev.ua/
ua/2024-03-05/
Snegovaya, M. (2015). Putin’s information warfare in Ukraine: soviet origins of Russia’s
hybrid warfare. The Institute for the Study of War. https://www.understandingwar.
org/sites/default/files/Russian%20Report%201%20Putin%27s%20Information%20
Warfare%20in%20Ukraine-%20Soviet%20Origins%20of%20Russias%20Hybrid%20
Warfare.pdf
Søderberg, A. (2022, October 3). President Zelenskyy as strategic communicator and
leader. Copenhagen Business School. https://www.cbs.dk/en/cbs-agenda/areas/news/
president-zelenskyy-as-strategic-communicator-and-leader
Stanley, J. (2015). How propaganda works. Princeton: Princeton University Press. doi:
1515/9781400865802
Zhdanova, M., & Orlova, D. (2016). Ukraine: external threats and internal challenges.
In S. Woolley & P. Howard (Eds.), Computational propaganda: political parties,
politicians, and political manipulation on social media (pp. 41–63). Oxford: Oxford
University Press.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
