Неофраземи періоду російсько-української війни (на матеріалі медіа)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2025.335659Ключові слова:
неологізм, неофразема, фразеологічна одиниця, експресивність, образність, емоційність, медіаАнотація
У статті з’ясовано поняття неологізм та неофразеологізм (неофразема), проаналізовано нові фразеологічні одиниці російсько-української війни за такими ознаками: способом створення, структурою та стилістичними функціями. Обґрунтовано та проілюстровано прикладами вживання із медіадискурсу новостворені та модифіковані неофраземи російсько-української війни, визначено їх роль у системі мови та функції в мовленні українців. Спостереження над мовою медіа доводить, що фразеологічна система української мови активно демонструє всі зміни, пов’язані з новими реаліями повномасштабної російської агресії проти України. У статті доведено, що неофраземі аналізованого періоду характеризуються новизною формою і змістом, стилістичною виразністю, образністю, емоційністю. Багато з них постають шляхом переосмислення вільних словосполучень, їх детермінологізації, метафоризації та метонімізації. З’ясовано, що серед неофраземів помітне місце посідають стійкі словосполучення, до складу яких входять топоніми-ойконіми (назви міст), топоніми-хороніми (назви країни) та відтопонімні прикметники. Зроблено висновок, що фразеологічна система сучасної української мови швидко реагує на події в суспільно-політичному житті країни, зокрема події російсько-української війни. Це підкреслює думку про те, що мова українських медіа перебуває в постійному розвитку, поповнюючи фразеологічний склад сучасної української мови. Нові фразеологічні одиниці відбивають сьогодення, а їхня поява спричинена як подіями російсько-української війни, так і подіями у світі. Аналізовані неофраземи засвідчують не тільки творчий потенціал українців, їхню здатність засобами мови реагувати на воєнні події, а й відображають гнучкість і адаптивність української мови, її можливість бути засобом комунікації в постійно змінених умовах спілкування.
Посилання
Albota, S. M. (2023). Verbalizatsiya kontseptu viyna z vykorystannyam frazeolohizmiv. Naukovyy visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriya: Filolohiya, 64, 10–13.
Hlukhovtseva, I. YA. (2018). Dynamichni protsesy u frazeolohiyi ukrayinskoyi movy. Filolohichnyy chasopys, 1(11), 13–20.
Hrytsenko, S. (2022). Movni innovatsiyi rosiysko-ukrayinskoyi viyny 2022 roku. Visnyk Kyyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka, 2(32), 9–13.
Dobrolozha, H. (2015). Vyhukovi frazeolohizmy yak vidobrazhennya svitobachennya ta etnosvidomosti ukrayintsya (na materiali dialektnoyi frazeolohiyi Serednoho Polissya). Volyn-Zhytomyrshchyna: istoryko-filolohichnyy zbirnyk z rehionalnykh problem, 26, 152–158.
Yermolenko, S. Ya. (2001). Suchasni problemi doslidzhennya literaturnoyi movi. Aktualni problemi ukrayinskoyi lingvistiki: teoriya i praktika, IV, 3–12.
Zhajvoronok, V. V. (1999). Leksichna pidsistema movi i znachennya movnih odinic. Movoznavstvo, 6, 32–46.
Ivasyshyna, T., Komarova, O. (2023). Frazeolohizmy yak reprezententy voyennoho dyskursu. Naukovi pratsi Mizhrehionalnoyi akademiyi upravlinnya personalom. Filolohiya, 1(6), 30–35.
Ivchenko, A. O. (1999). Ukrayinska frazeologiya: onomasiologiya, areali, etimologiya. FOLIO.
Pashynska, L. M. (2025). Frazeologichni procesi v suchasnij ukrayinskij movi. Vid. centr KNLU.
Pashynska, L. M., Shkola, H. M. (2023a). Ekspresyvnist zasobiv movnoyi vyraznosti tekstiv antolohiy pro rosiysko-ukrayinsku viynu. Visnyk Kyyivskoho natsionalnoho linhvistychnoho universytetu. Seriya Filolohiya: zbirnyk naukovykh prats. Vydavnychyy tsentr KNLU, 26(1), 117–126.
Pashynska L. M., Shkola H. M. (2023b). Leksyka voyennoho chasu v ukrayinskykh ZMI. III Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiya “Mizhnarodna bezpeka u svitli suchasnykh hlobalnykh vyklykiv: yednist, pidtrymka, peremoha”, 323–326.
Pashynska L. M., Shkola H. M. (2023c). Linhvostylistychni zasoby vidobrazhennya voyennykh realiy u mediadyskursi. Zbirnyk materialiv IХ-yi Mizhnarodnoyi naukovoyi konferentsiyi “Stratehiyi mizhkulturnoyi komunikatsiyi v movniy osviti suchasnykh universytetiv”, 122–123.
Styshov, O. A. (2015). Neofrazemy v suspilno-politychnomu dyskursi ukrayinskykh masmedia. Filolohichni studiyi: zbirnyk naukovykh prats, 4, 19–23.
Taranenko, O. O. (2002). Kolokvializaciya, substandartizaciya ta vulgarizaciya yak harakterni yavisha stilistiki suchasnoyi ukrayinskoyi movi (z kincya 1980-h rr.). Movoznavstvo, 4–5, 33–39.
Khoma, I. (2023). Frazeolohiya rosiysko-ukrayinskoyi viyny: leksykohrafichnyy aspekt. Movnyy prostir suchasnoho svitu, 222–226.
Tsymbal, I. V., Onishchuk, S. V. (2024). Frazeolohizmy yak verbalizator kontseptu viyna u frantsuzkomu mediadyskursi. Naukovyy visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriya: Filolohiya, 67, 125–128.
Uzhchenko, V. D, & Uzhchenko, D. V. (2007). Frazeologiya suchasnoyi ukrayinskoyi movi. Znannya.
Shevchenko, L. I., Dergach, D. V., & Sizonov, D. Yu. (2014). Medialingvistika: slovnik terminiv i ponyat. Vidavnicho-poligrafichnij centr “Kiyivskij universitet”.
Yakovleva, T. (2023). Vyhukovi frazeolohizmy periodu rosiysko-ukrayinskoyi viyny v zaholovkakh masmediynykh vydan. Visnyk Odeskogo nacionalnogo universitetu imeni I. I. Mechnikova. Filolohiya, 1(27), 100–107.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
