Аналітизм у лексичній і граматичній системах турецької мови
Ключові слова:
турецька мова, допоміжні дієслова, складені дієслова, аналітичні засоби, перифрастичні форми дієслова, складені форми дієсловаАнотація
Проблема аналітичних засобів словотвору і реалізації граматичного значення неодноразово ставала об’єктом студій у працях європейських тюркологів і турецьких лінгвістів. Водночас аналіз праць, присвячених цій проблематиці, і запропонованих рішень дав змогу дійти висновку про наявність багатьох відмінностей між концепціями і гіпотезами багатьох авторів: від вузького розуміння аналітики на лексичному і граматичному рівнях, до максимально широкого, коли до класу таких утворень неправомірно включаються форми й утворення, які, на наш погляд, аж ніяк не відповідають визначенню аналітичного засобу. У цій праці ми розглядаємо концепції різних мовознавців-тюркологів: як “класичні”, так і сучасні, видані друком за останні десять років, адже саме вони становлять найбільший інтерес і демонструють, що в позиціях і поглядах на проблематику аналітики в системі турецької мови істотного поступу за останні більше ніж 50 років не відбулося. У статті досліджено різнопланові лексичні і граматичні форми, які відповідають основній вимозі до аналітичних засобів, що зводиться до наявності повнозначного елемента, який містить основне лексичне значення, і допоміжного дієслова, яке не має автономного лексичного значення, але творить нову лексему (так зване “складене дієслово”) або модифікує лексичне значення з граматичною метою (насамперед у плані реалізації внутрішньочасових або модальних значень). У роботі описано концепції генези аналітичних форм у турецькій / тюркських мовах, упорядковано групи аналітичних граматичних засобів: перифрастичні форми дієслова, складені форми дієслова, квазіперифрастичні форми дієслова, сталі дієслівні утворення і сталі словосполучення, формально співвідносні з аналітичними формами, проте значно відмінні від них із семантичного і функційного поглядів. Окреслено перспективи подальших досліджень сталих дієслівних сполук.
Посилання
Pokrovs’ka, I. L. (2007) Kryterii klasyfikatsii frazeolohizmiv u pratsiakh turets’kykh linhvistiv. Skhodoznavstvo, (38), 114–118.
Sorokin, S. V. (2007) Do problemy peryfrastychnykh form turets’koho diieslova. Mova i kul’tura, Vyp. 9, Tom VI (94), 265–273.
Sorokin, S. V. (2025) Stali slovospoluchennia z diieslovom uğramak. Do svitu cherez movy. Materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii. Liudyna i tsyfrove suspil’stvo: Kohnitsiia – mova – osvita – dyskurs. KNLU. Retrieved from
https://dergipark.org.tr/tr/pub/dilarastirmalari/issue/60269/877471
Akdemir, Y., & Kaya, İ. H. (2019) Eski Anadolu Türkçesinde Birleşik Fiiller Üzerinde. Uluslararası Sosyal ve Beşeri Bilimler Araştırma Dergisi, Cilt 6, Sayı 37, 1434–1456. https://doi.org/10.26450/jshsr.1221
Alibekiroğlu, S. (2018) Türkiye Türkçesinde Yarı Yardımcı Fiiller. AVRASYA Uluslararası Araştırmalar Dergisi, Cilt 6, Sayı 15, 1140–1147.
https://doi.org/10.33692/avrasyad.510035
Banguoğlu, T. (2000) Türkçenin Grameri. Türk Dil Kurumu Yayınları.
Çolak, G. (2020) Birleşik Fiil Yapılarındaki Bağımlı Sözlükbirimler. Dil Araştırmaları, Güz, 27, 31–45. Retrieved from
https://dergipark.org.tr/tr/pub/dilarastirmalari/issue/60269/877471
Ediskun, H. (1999) Türk Dilbilgisi. Remzi Kitabevi.
Ergönenç Akbaba, D. (2007) Türkiye Türkçesinde Yapısında İsim-Fiil Bulunan Birleşik Fiiller. Dil Araştırmaları Dergisi, Cilt 1, Sayı 1, 83–95. Retrieved from
https://dergipark.org.tr/tr/pub/dilarastirmalari/issue/4715/64591
Karaca, H. (2021) Birleşik Fiillerin Tasnifi ve Yapısında Birleşik Fiil Olan Birleşik Fiiller. RumeliDE Dil ve Edebiyat Araştırmaları Dergisi, 22, 258–256.
https://doi.org/10.29000/rumelide.890450
Musa, B. (2015) Türkçede Arapça Kökenli Kelimelerle Kurulan Birleşik Fiillerin İstemleri. Türklük Bilim Araştırmaları TÜBAR–XXXVIII, Güz, Sayı 38, 201–216. Retrieved from https://dergipark.org.tr/tr/pub/tubar/issue/16979/177482
Kazımov, Q. Ş. (2010) Müasir Azərbaycan dili. Elm və təhsil.
Nalbant, M. V. (2023) Türkçede Birleşik Fiiler ile Birleşik Zamanlı Fiilerin Yapısı ve Bu Terimler Üzerine Bir Değerlendirme. Uluslararası Türk Lehçe Araştırmaları Dergisi, 7. Cilt. 1. Sayı, 25–30.
https://doi.org/10.30563/turklad.1275357
Orucov, Ə., Abdullayev, B., & Rəhimzadə N. (2006) Azərbaycan dilinin izahlı lüğəti. Cild IV, Şərq – Qərb.
Uysal, S. S. (2014) Türkçe’de Yaratılan Fransızca Sözcükler ve Türkçe’de Anlamları Değiştirilen Fransızca Sözcükler. Yapı Kredi Yayınları.
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
