Аспектуальна парадигма дієслів сучасного українського молодіжного сленгу
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2025.335670Ключові слова:
аспектуальність, дієслово, молодіжний сленг, граматична парадигма, категорія виду, роди дієслівної діїАнотація
У статті вперше здійснено спробу змоделювати аспектуальну парадигму дієслів сучасного українського молодіжного сленгу. Дослідження спрямоване на виявлення структурно-семантичних особливостей вираження категорії виду, а також встановлення основних тенденцій реалізації родів дієслівної дії (РДД) у сленговому сегменті сучасної української мови. Основою емпіричного матеріалу слугував корпус автентичних прикладів, зібраний з онлайн-комунікацій (соціальних мереж, форумів, месенджерів), а також з усного спілкування молодіжних спільнот. Дослідження виконано за допомогою методів: аналізу, синтезу, описового, моделювання, семантичного, структурного, функційного та зіставного аналізу. Уперше проаналізовано й систематизовано дієслівні сленгізми за видовою ознакою, що дало змогу виокремити три основні групи: парновидові (з чітким протиставленням доконаного й недоконаного виду), двовидові (функціюють у двох видових значеннях залежно від контексту) та одновидові (із фіксованою видовою семантикою). Доведено, що сленгові дієслівні одиниці мають розгалужену систему РДД із семантикою фазовості, результативності, інтенсивності, повторюваності, делімітації та ін., що формують складну й функційно насичену аспектуальну парадигму. Описано когнітивно-прагматичні функції цих форм – як засобів вираження інтенсивності, експресії, суб’єктивної оцінки й ідентичності мовця. У статті запропоновано цілісну модель функціювання категорії виду в дієслівному сленговому сегменті, що розширює уявлення про граматичні інновації в просторі сучасного молодіжного мовлення. Установлено, що аспектуальна система молодіжного сленгу постає як складний і багатофункційний засіб комунікації, адаптований до специфіки сучасного неформального спілкування. Результати дослідження можуть бути використані в межах соціолінгвістики, граматичної семантики, аналізу неформального дискурсу, а також у викладанні сучасної української мови як інструмента моделювання живої комунікації.
Посилання
Bahan, M. (2021). Konotatsii zoonimiv u suchasnomu molodizhnomu movlenni i tradytsijnij ukrains’kij linhvokul’turi: konstanty i dynamika spryjniattia. Naukovyj visnyk Uzhhorods’koho universytetu. Seriia: Filolohiia, 45(1) , 51–57.
Bahan, M., Naval’na, M., & Istomina, A. (2022). Indyvidual’ni verbal’ni kody spontannoi emotsijnoi psykhorehuliatsii suchasnoi ukrains’koi molodi. PSYCHOLINGUISTICS, 31(2). 6–32.
Bahan, M.P., Skliarenko, O. V. (2024). Movlennievyj etyket suchasnoi ukrains’koi molodi: dynamika komunikatyvnykh oriientyriv. Visnyk Kyivs’koho natsional’noho linhvistychnoho universytetu. Seriia Filolohiia. 27(1), 9–18.
Bezpoiasko, O. K., Horodens’ka, K. H., & Rusanivs’kyj, V. M. (1993). Hramatyka ukrains’koi movy. Morfolohiia: Pidruchnyk dlia studentiv filolohichnykh fakul’tetiv vyschykh navchal’nykh zakladiv. Lybid’.
Bondarenko, K. L. (2007). Linhvokul’turni osoblyvosti ukrains’koho ta anhlijs’koho slenhu [Avtoref. dys. kand. filol. nauk, Donets’kyj natsional’nyj universytet].
Vykhovanets’, I., & Horodens’ka, K. (2004). Teoretychna morfolohiia ukrains’koi movy. Kyiv: Pul’sary.
Hinzburh, M. (2006). Diieslivna katehoriia vydu: praktychni vysnovky dlia terminoznavstva z polozhen’ teoretychnoi morfolohii. Visnyk Natsional’noho universytetu “L’vivs’ka politekhnika”. Seriia: Problemy ukrains’koi terminolohii, 559, 7–13.
Horodens’ka, K. (2024). Morfolohichni katehorii diieslova u tradytsijnykh i novykh semantyko-hramatychnykh vymirakh. Movoznavstvo, 1, 39–47.
Hrabovyj, M. (2010). Ukrains’kyj molodizhnyj slenh: suchasna kartyna svitu. Kyiv–Uman’: PP Zhovtyj.
Dudko, I. V. (2009). Mizhkatehorijni zv’iazky v hramatychnij systemi ukrains’koho diieslova.
http://3456789/12307/Dudko.pdf?sequence=1&isAllowed=y
Kal’ko, M. (2008). Aspektual’nist’: katehoryzatsiia, klasyfikatsiia i reprezentatsiia v suchasnij ukrains’kij literaturnij movi. Vydavets’ Chabanenko Yu.
Koval’chuk, Yu. (2020). Slenh iak sotsiokul’turnyj fenomen. Naukovyj visnyk Khersons’koho derzhavnoho universytetu. Seriia: Hermanistyka ta mizhkul’turna komunikatsiia, 210–215.
Kondratiuk, O. (2005). Molodizhnyj slenh iak movne iavysche. Nezalezhnyj kul’turolohichnyj chasopys, 38, 24–31.
Lavrinets’, O. Ya., Symonova, K. S., & Yaroshevych, I. A. (2019). Suchasna ukrains’ka literaturna mova. Morfemika. Slovotvir. Morfolohiia. Kyievo-Mohylians’ka akademiia.
Martos, S. A. (2006). Molodizhnyj slenh u movlennievij strukturi m. Khersona [Avtoref. dys. kand. filol. nauk, Luhans’kyj natsional’nyj pedahohichnyj universytet imeni Tarasa Shevchenka].
Mosenkis, Yu. (2007). Ukrains’kyj molodizhnyj slenh (Stan i perspektyvy doslidzhen’). Dyvoslovo: Ukrains’ka mova j literatura v navchal’nykh zakladakh, 12, 32–33.
Obukhova, V. (2007). Spetsyfika molodizhnoho zharhonu: komunikatyvnyj aspekt. Humanitarni nauky: Naukovo-praktychnyj zhurnal, 1, 141–144.
Nazarevych, L. T., & Matsiuk, H. R. (2022). Molodizhnyj slenh: teoretychni aspekty i sfera vykorystannia. Naukovyj visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriia: Filolohiia, 53(1).
https://doi.org/10.32841/2409-1154.2022.53-1.30
Pavlushenko, O. (2023). Slenhovi neolohizmy v ukrains’komu komunikatyvnomu poli periodu rosijs’ko-ukrains’koi vijny. Naukovi zapysky Vinnyts’koho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhajla Kotsiubyns’koho. Seriia: Filolohiia (movoznavstvo), 37, 23–36.
Rudenko, M. Yu. (2019). Arho, zharhon i slenh u ievropejs’komu j amerykans’komu movoznavstvi: istoriia i suchasnyj stan doslidzhennia [Dys. kand. filol. nauk, Donbas’kyj derzhavnyj pedahohichnyj universytet].
Selivanova, O. O. (2006). Suchasna linhvistyka: terminolohichna entsyklopediia. Poltava: Dovkillia.
Sokolova, S. O. (2021). Aspektual’ni katehorii ukrains’koho diieslova. Knyha-plius.
Sorokin, S. V. (2009). Katehoriia rodiv dii v ukrains’kij movi ta sposoby ii vidtvorennia turets’koiu movoiu: zistavno-typolohichne doslidzhennia. Movoznavstvo, 2, 79–91.
Stavyts’ka, L. (2005). Arho, zharhon, slenh: Sotsial’na dyferentsiatsiia ukrains’koi movy. Krytyka.
Stavyts’ka, L. (2005). Ukrains’kyj zharhon: slovnyk. Kyiv: Folio.
Fursa, O. S., & Mosenkis, Yu. L. (2008). Ukrains’kyj molodizhnyj slenh iak dynamichnyj fenomen: stan ta perspektyvy doslidzhen’, movni kontakty, haluzi slenhu (52 s.). Kyiv: Al’fa druk.
Tsar, I. M. (2021). Ukrains’ke povsiakdenne movlennia v mis’komu molodizhnomu seredovyschi. Kyiv: Naukovo-vyrobnyche pidpryiemstvo “Vydavnytstvo “Naukova dumka” NAN Ukrainy”.
Shovhun, N. O. (2000). Formuvannia ukrains’koho slenhu v movlennievij diial’nosti malykh sotsial’nykh hrup [Avtoref. dys. kand. filol. nauk, Kyivs’kyj natsional’nyj universytet imeni Tarasa Shevchenka]. Kyiv.
Shul’ha, A. A. (2018). Hramatychna katehoryzatsiia aspektual’nosti v ukrains’kij ta fins’kij movakh. Visnyk Mariupol’s’koho derzhavnoho universytetu. Seriia: Filolohiia, 18, 342.
Schur, I. I. (2006). Ukrains’komovnyj komp’iuternyj slenh: formuvannia i funktsionuvannia [Avtoref. dys. kand. filol. nauk, Kyivs’kyj natsional’nyj universytet imeni Tarasa Shevchenka]. Kyiv.
Bakardzhieva-Morikang, S., & Kabakčiev, K. (2024). Ukrainian biaspectuality: An instantiation of compositional aspect in a verbal-aspect language. East European Journal of Psycholinguistics , 11(1), 28-46.
Coleman, J. (Ed.). (2014). Global English slang: Methodologies and perspectives. Routledge.
https://doi.org/10.4324/9781315857787
Damirjian, A. (2024). The social significance of slang. Mind & Language.
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
