Церковна служба як інституційна мовленнєва подія
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2025.335673Ключові слова:
комунікація, релігійний дискурс, інтеракція, мовленнєва подія, компоненти мовленнєвої події, інтеракційний фрейм, церковна службаАнотація
Сучасна лінгвістика охоплює як теоретичні, так і практичні дослідження різних рівнів мовної системи. Серед інтерпретаційних підходів особливу увагу приділено дискурсивному аналізу, у межах якого виокремлюється новий погляд на мовленнєву комунікацію співрозмовників і їхню вербальну й невербальну взаємодію. Інтерактивна діяльність потрапляє у фокус інтересів дискурс-аналітиків, зосереджених на вивченні типів дискурсу, видів мовленнєвої діяльності, які номінуються суспільством більш прийнятною категорією мовленнєвих подій. У пропонованій статті розглянуто мовленнєву подію церковної служби, яку описано з позицій лінгвістичної антропології, етнографії та етнометодології спілкування. Церковна служба тут розуміється як категорійна одиниця, що має впізнавальні межі початку й кінця, складається з низки фіксованих компонентів, об’єднаних єдиною темою, метою і результатами події, та номінується назвами пропозиціональної семантики.
Описано мовленнєву подію церковної служби як соціолінгвістичний феномен, метою якого є дослідити особливості мовленнєвої поведінки причасників, тобто оцерковлених вірян, та звичайних парафіян в інституціональному контексті. Аналіз спирається на категорії, що застосовуються у вивченні мовленнєвих подій: ролі учасників, налаштування (сетинг), форму і зміст повідомлень, правила взаємодії, соціальні норми. Інституціоналізована релігійна служба – важлива типова риса комунікативної ситуації як складника соціальної системи групи людей, які регулярно відвідують церковну службу і знають, як себе поводити і що говорити впродовж служби. У статті конкретно й докладно розглянуто складники церковної служби, послідовність мовленнєвих актів з боку причасників і звичайних парафіян, а також ритуалізованість і передбачуваність вербальної й невербальної поведінки в цьому контексті.
Посилання
Austin, J. L. (2002). How to do things with words. Clarendon Press.
Bhatia, V. K. (1993). Analyzing genres: language use in professional settings. Longman.
Birdwhistell, R. L. (2017). Discussion. In L. Thayer (Ed.), Communication: Concepts and Perspectives. Spartan Books.
Bjerg, K. (2007). The hollow men and the public speech-act. In J. L. Mey (Ed.), Pragmalinguistics: Theory and Practice. Mouton Publishers, 331–344.
Blakar, R. M. (2007). Language as a means of social power: theoretical-empirical explorations of language and language use as embedded in a social matrix. In J. L. Mey (Ed.), Pragmalinguistics: Theory and Practice. Mouton Publishers, 131–170.
Eggins, S. & Martin, J. R. (1998). Genre and registers of discourse. In T. A. van Dijk (Ed.), Discourse as Structure and Process: Discourse Studies. A Multidisciplinary Introduction. Vol.1. SAGE Publications, 230–256.
Gregersen, F. (2007). Relationships between social class and language usage. In J. L. Mey (Ed.), Pragmalinguistics: Theory and Practice. Mouton Publishers, 171–194.
Gumperz, J. J. (1984). Types of linguistic communities. Anthropological Linguistics, 4(1), 28–40.
Hymes, D. (1972). Models of interaction of language and social life. In J. J. Gumperz and D. Hymes (Eds.). Directions in Sociolinguistics: Ethnography of Communication. Holt, Rinehart & Winston, 35–71.
Iedema, R. (1997). The language of administration: the organizing of human activity in formal institutions. In F. Christie and J. R. Martin (Eds.), Genre and Institutions: Social Processes in the Workplace and School. Cassell Academic.
Levinson, S. C. (2005). Conversational structure. Pragmatics. Cambridge University Press, 284–364.
Longacre, R. E. (2014). Narrative vs other discourse genre. In R. Brend (Ed.), Advances in Tagmemics. Scholars Press.
Martin, J. R. (1993). Genre and literacy: modelling context in educational linguistics. Annual Review of Applied Linguistics, 13, 141–172.
Sacks, H. (1992). Lectures on conversation. Blackwell.
Sandig, B. & Selting, M. (1998). Discourse styles. In T. A. van Dijk (Ed.), Discourse as Structure and Process: Discourse Studies. A Multidisciplinary Introduction. Vol.1. SAGE Publications, 138–156.
Saville-Troike, M. (1995). The ethnography of communication: an introduction. Blackwell.
Swales, J. M. (1991). Genre analysis: English in academic and research settings. Cambridge University Press.
van Dijk, T. A. (1998). The study of discourse. In T. A. van Dijk (Ed.), Discourse as Structure and Process: Discourse Studies. A Multidisciplinary Introduction. Vol.1. SAGE Publications, 1–30.
Werner, E. & Raith, J. (1982). An ethnography of communication approach to ceremonial situations: a study on communication in institutionalized social contexts: The Old Order Amish Church Service. Zeitschrift fur Dialektologie und Linguistik Beihefte. Verlag GMBH.
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
