Мовленнєвий акт глузування у світлі теорії ввічливості
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2025.351775Ключові слова:
мовленнєвий акт глузування, мовленнєвий акт, що “загрожує обличчю”, що “зберігає обличчя”, адресант, адресат, ілокутивне значення, контекст, принцип іронії, принцип бантеруАнотація
У статті проаналізовано теоретичні й практичні особливості мовленнєвого акту глузування, а саме їх роль у стратегіях “збереження” і “загрози обличчя” в щоденній комунікації. Мовленнєвий акт глузування є структурно складним мовленнєвий актом, оскільки вимагає додаткових екстралінгвістичних знань про співрозмовників, їхній соціальний статус тощо. Він “непередбачуваний” за природою порівняно зі стандартизованими мовленнєвими актами вітання, команди та ін.
Мовленнєвий акт глузування спрямований на задоволення низки різноманітних і часто протилежно спрямованих функцій у неформальному мовленні. Так, адресант мовленнєвого акту глузування може мати на меті зблизитися зі своїм співрозмовником або, навпаки, принизити його чи її. У світлі теорії ввічливості мовленнєвий акт глузування класифікують як такий, що “загрожує обличчю” адресата, і такий, що спрямований на “збереження обличчя” останнього. У випадку з мовленнєвим актом глузування, що “загрожує обличчю”, зовнішня форма є позитивною і відповідає принципам ввічливості, тоді як внутрішня форма порушує його. Дж. Ліч називає таке порушення принципом іронії: адресант висловлення поводиться неввічливо, будучи ввічливим лише формально. У мовленнєвому акті глузування, який має на меті “збереження обличчя” адресата, зовнішня форма порушує принцип ввічливості, тоді як ілокутивне значення має на меті висловити прагнення до зближення з адресатом шляхом отримання насолоди від спільно пережитого гумору. У теорії ввічливості таке явище називається принципом бантеру. Парадоксально, що зовні ввічлива комунікативна поведінка насправді може виявитися зовсім не такою, а зовнішньо неввічлива виражає дружність, підтримку тощо.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
