Мовне вираження знаків паравербальної комунікації у фразеології німецької та української мов
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2026.363161Ключові слова:
паравербальна комунікація, невербальні знаки, фразеологія, індикаторні фразеологізми, ідіоматизація, вторинна номінаціяАнотація
У статті досліджено мовні механізми вербалізації кінесичних знаків паравербальної комунікації у фразеологічних системах німецької та української мов. У центрі уваги перебувають мімічні, жестові та соматичні компоненти, що функціонують як мотиваційна база формування лексичних і фразеологічних одиниць із переосмисленою семантикою. Теоретичну основу дослідження становлять положення семіотики, когнітивної лінгвістики та сучасної фразеології, що дозволяє розглядати фразеологізми як результат концептуалізації тілесного досвіду та невербальної поведінки людини. Метою статті є встановлення типологічних параметрів фразеологізації кінесичних знаків і визначення ступенів їхньої семантичної трансформації в зіставному аспекті.
У роботі запропоновано модель чотириступеневої фразеологізації: від прямої номінації жесту чи мімічної дії до повної ідіоматизації з утратою первинної мотивації. Перший ступінь репрезентує номінативні одиниці з мінімальним рівнем семантичного зсуву; другий пов’язаний із метафоричним перенесенням на основі асоціативної подібності; третій характеризується частковою десемантизацією соматичного компонента; четвертий відображає повну фразеологічну інтеграцію, за якої первинний кінесичний зміст стає латентним. Порівняльний аналіз засвідчив як
універсальні закономірності концептуалізації тілесних дій (жестів згоди, заперечення, емоційної реакції), так і національно-специфічні особливості семантичної деривації в обох мовах.
Доведено, що кінесичні знаки виконують роль когнітивних схем, які структурують вторинну номінацію та сприяють формуванню експресивно-оцінних значень. Фразеологічні одиниці, мотивовані невербальною поведінкою, відображають культурно марковані уявлення про соціальну
взаємодію, емоційні стани та комунікативні стратегії. Отримані результати розширюють уявлення про взаємодію вербального й невербального компонентів комунікації та можуть бути використані в подальших зіставних, когнітивних і перекладознавчих дослідженнях, а також у практиці
викладання німецької та української фразеології.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
