Синтаксична репрезентація суб’єкта у давньоанглійській мові
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2026.363191Ключові слова:
суб’єкт, канонічна / неканонічна реалізація суб’єкта, експлетив, топік, особова / безособова конструкціяАнотація
У статті представлено огляд репрезентацій суб’єкта в давньоанглійській мові. Суб’єкт визначено як функціональну категорію, що розглядається з трьох основних вимірах: синтаксичного, семантичного та когнітивного. У синтаксичному вимірі суб’єкт є привілейованим складником речення, що виконує функцію зовнішнього аргументу дієслова та зазвичай виражається іменною фразою. У семантичному вимірі суб’єкт пов’язаний із певною роллю учасника, яка визначається граматичними та семантичними властивостями дієслова, що його призначає. У когнітивному плані суб’єкт набуває статусу топіка в реченні, позначаючи, про кого або про що йдеться в повідомленні. Автор наводить приклади таких синтаксичних репрезентацій суб’єкта в давньоанглійській мові: прототипові структури з іменними фразами в називному відмінку, складні структури з апозитивними
складниками, субстантивовані прикметникові фрази, суб’єкти в давальному / знахідному відмінку, безособові конструкції без суб’єкта та прототипи структур з експлетивами hit і þær. Зазвичай підмет керує узгодженням з присудком за φ-ознаками (особа та число), проте в давньоанглійський період дотримання вимоги узгодження суб’єкта з дієсловом іноді порушувалося, що призводило до неоднозначних або множинних інтерпретацій структури, таких як асиндетично зв’язані однорідні суб’єкти або апозитивні конструкції. Відсутність обов’язкового експліцитного суб’єкта на початку речення в давньоанглійській мові компенсується через обмеження V2 за допомогою розміщення локативних прислівників або нереферентних займенників в ініціальній позиції. У результаті
подальшої переінтерпретації такі складники починають функціонувати як формальні експлетивні суб’єкти. Невизначеність синтаксичної семантики складних речень, спричинена варіативністю тлумачення займенника se як топікалізованого вказівного або відносного займенника, ускладнює ідентифікацію суб’єктів у реченнях давньоанглійської мови. Лексичне значення дієслова є суттєвим для аналізу його аргументативної структури, оскільки воно може з’являтися як в особових, так і в безособових конструкціях.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
