Прямий і непрямий мовленнєвий акт агресивного глузування
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2026.363199Ключові слова:
агресивне глузування, булінг, прямий мовленнєвий акт агресивного глузування, непрямий мовленнєвий акт глузування, пресупозиція, іллокутивна сила, вербальний маркер, невербальний маркер, лексико-стилістичні засобиАнотація
У статті запропоновано результати лексико-семантичного дослідження засобів вираження
прямого і непрямого мовленнєвого акту агресивного глузування. Термін мовленнєвого акту
агресивного глузування нечіткий і потребує доопрацювання. У роботі постулюється ідея про те,
що агресивне глузування і булінг є різними явищами, і відмінність полягає в чиннику частотності:
глузування є одноразовою дією, булінг – повторювальною. Особливу увагу приділено ролі
пресупозиції як одного з ключових факторів правильної інтерпретації адресатом непрямого
мовленнєвого акту агресивного глузування.
Метою статті є аналіз лексико-семантичних і стилістичних засобів, які слугують засобом
вираження прямих і непрямих мовленнєвих актів агресивного глузування в повсякденному
мовленні. Докладно розглянуто механізм, як позитивний за прямим значенням мовленнєвий акт
глузування декодується в агресивний внаслідок наявності вербальних і невербальних маркерів.
Пресупозиція такого мовленнєвого акту глузування допомагає адресатові інтерпретувати його
як агресивний. Доведено, що непрямий мовленнєвий акт агресивного глузування вимагає значно
більших когнітивних зусиль для його коректної інтерпретації з боку адресата.
Отримані результати дозволяють встановити, що прямий мовленнєвий акт агресивного
глузування є мовленнєвим актом, у якому міститься іллокутивна сила поглузувати, принизити і
викликати реакцію у відповідь з боку адресата. Визначальними рисами цього типу мовленнєвого
акту є вживання лексичних одиниць, що містять образливу конотацію, уїдливі ремарки,
гіперболізовану інформацію, що безпосередньо стосується адресата, передражнювання
мовлення адресата, вживання особових займенників. Непрямий мовленнєвий акт глузування
є таким, що містить непряму іллокутивну силу поглузувати, образити і викликати в адресата
реакцію у відповідь. Для досягнення комунікативної мети адресант вдається до засобів непрямої
комунікації: іронії, метафори, алюзії, натяку тощо. Невербальні контекстуалізаційні маркери та
рівень соціальних відносин між співрозмовниками дають змогу адресатові зрозуміти справжнє
значення такого непрямого мовленнєвого акту.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
