ЛІНГВІСТИЧНИЙ ЕКОЦЕНТРИЗМ ЯК МЕТАДИСКУРСИВНИЙ ПРИНЦИП ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ПАРАДИГМИ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2018.151984Ключові слова:
лінгвістичний екоцентризм, екоцентрований метадискурс, інституційні дискурси, інваріантність параметрівАнотація
У статті висвітлено принцип лінгвістичного екоцентризму як дискурсивного механізму екологізації свідомості людини і суспільства, що зумовлює інваріантність параметрів різних інституційних дискурсів, і, водночас, як нового вектора функціональної парадигми, пов’язаного з подоланням антропоцентризму.
Мета дослідження полягає у визначенні й обґрунтуванні екоцентризму як мета-дискурсивного принципу різноманітних інституційних дискурсів з огляду на корелятивні зв'язки їхніх когнітивних, семіотичних і прагматичних параметрів, що уособлене поняттям екоцентрованого метадискурсу – моделі розвитку і специфікації знань і цінностей про
еко-етичні норми взаємодії людини з природою, Творцем, з іншими людьми, з суспільством і його інститутами, лінгвокультурними і транскультурними спільнотами, Всесвітом.
Екоцентризм здатний впливати на лише на екологізацію лінгвістики ХХІ століття, але й на зміну її дослідницьких пріоритетів, принципів аналізу і методів з подальшою інтеграцією когнітивно-дискурсивних, когнітивно-семіотичних, соціокогнітивних, когнітивно-прагматичних студій з метою осмислення стратегічно-поведінкових, когнітивних, вербальних і невербальних практик людини і спільнот як ноосферно свідомих
чинників розвитку цивілізації. Ціннісним тлом принципу лінгвістичного екоцентризму є поєднання екологічних і етичних концептів як таких, що містять спільні прототипні цінності, які стають дискурсотвірними, визначаючи домінантний для екоцентрованого світогляду спосіб означення і конструювання екологічних стосунків в природоохоронному,
екосоціальному, екокультурному, екокомунікативному аспектах.
Посилання
Бондар, О. І. (2013). Синергетичний підхід як підґрунтя лінгвістичної екології. Записки з українського мовознавства, 20, 4-15.
Воробьёва, О. П. (2013). Лингвистика сегодня: реинтерпретация эпистемы. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія, 16 (2), 41-47.
Гардашук, Т. В. (2006). Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації. (Дис. докт. філос. наук). Київ.
Жихарєва. О.О. (2017). Структура англомовного біблійного екодискурсу. Science and Education: a New Dimension. Philology (Vol. 38 (138), 72-76).
Жихарєва, О.О. (2018). Концептуальні екотеми в англомовному біблійному екодискурсі. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія, 21 (1), 112-120.
Кравченко, Н.К. (2017). Дискурс и дискурс-анализ: краткая энциклопедия. Киев: Интерсервис. Кравченко, Н.К. (2006). Интерактивное, жанровое и концептуальное моделирование
международно-правового дискурса. Киев: Реферат.
Потапенко, C. И. (2017). Cинхронная реконструкция концептов в англоязычном масс-медийном дискурсе: между концептуализацией и категоризацией. Концепты и контрасты (c. 331-338). Одесса.
Семенець, О.О. (2013). Лінгвоекологія та проблеми мовного вираження суспільних цінностей. Нова філологія: збірник наукових праць, 58, 174-177.
Brand, S. (2009). Whole Earth Discipline: An Ecopragmatist Manifesto. N.Y: The Viking Press.
Buck, H. (2013). Climateengineering: spectacle, tragedy or solution? A content analysis of news media framing. Interpretive approaches to global climate governance: deconstructing the greenhouse. London: Routledge, pp. 166-181.
Burchett, K. (2016). Antropocentrism as environmental ethic. Dissertation, PhD, Lexington, Kentucky.
Dцring, M., Penz, H., Trampe et al. (2008). Language, Signs and Nature: Ecolinguistic Dimensions of Environmental Discourse. L: Stauffenburg Verlag.
McEvoy, D., Fьnfgeld, H., & Bosomworth, K. (2013). Resilience and climate change adaptation: the importance of framing. Planning Practice & Research (Vol. 28 (3), pp. 280-293).
Fill, A. F., & Penz, H. (2017). The Routledge Handbook of Ecolinguistics. N.Y.: Routledge.
Foucault, M. (2002). The Archaeology of Knowledge. London and New York: Routledge.
Poole, R. (2018). Ecolinguistics, GIS, and Corpus Linguistics for the Analysis of the Rosemont Copper Mine Debate. Environmental Communication (Vol. 12(4), pp. 525-540).
Potapenko, S. (2016). Cognitive rhetoric of effect: Energy flow as a means of persuasion in inaugurals. Topics in Linguistics (Vol. 17 (2), pp. 12-25).
Sieriakova, I. (2016). Nonverbal Semiotics of Discursive Practices. Science and Education a New Dimension. Philology (Vol. IV (17 / 78, 73-76).
Siewers, A.K. (2014). Re-imagining nature: environmental humanities and ecosemiotics. Lewisburg, PA: Bucknell University Press.
Steciag, M. (2009). Key-words in Ecology and their Critique from Ecolinguistic Point of View. Problemy Ekorozwoju (Vol. 4(2), pp. 61-68).
Stibbe, A. (2014). An ecolinguistic approach to Critical Discourse Studies. Critical Discourse Studies (Vol. 11(1), pp. 117-128).
Stibbe, A. (2015). Ecolinguistics: Language, Ecology and the Stories We Live By. Abingdon, N.Y.: Routledge.
Torfing, J. (1999). New theories of discourse: Laclau, Mouffe and Zizek. Oxford: Blackwell.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
