УЯВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ ПРО СУРЖИК У КОНТЕКСТІ ПОСТТОТАЛІТАРНИХ ДЕФОРМАЦІЙ МОВНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2018.152312Ключові слова:
суржик, мовна свідомість підлітків, мовна ситуація, мовна політикаАнотація
У статті проаналізовано напрями концептуалізації поняття “суржик” у мовній свідомості сучасних українських підлітків, які свідчать про негативне ставлення до мішаних форм усного українсько-російського мовлення. Зроблено висновок, що уявлення підлітків про суржик як про суміш української і російської мов, засмічену, нечисту мову чи як про окрему, іншу, мову, що виникає через злиття двох мов в нову або через “розмивання” меж між мовами, або й узагалі як про “не-мову” відбивають деструктивний характер взаємодії російської та української мов, характерний для мовної ситуації в Україні радянської та пострадянської доби, наслідком чого стала гібридизація усного мовлення значної кількості українців. Висловлено міркування про недоречність використання запитань про суржик в анкетах для масового опитування, оскільки досі науково не обґрунтовано критерії, на підставі яких той чи той різновид усного мовлення можна кваліфікувати як суржик.Посилання
Ажнюк, Б. М. (1999). Мовна єдність нації: діаспора й Україна. Київ: Рідна мова.
Глазова, О. П., Кузнецов, Ю. Б. (2006). Рідна мова: Підруч. для 6 кл. загальноосвіт. навч. закл. Київ: Зодіак-ЕКО.
Гриценко, П. (2003). Проблема критеріїв оцінки мовної ситуації в Україні в останні десятиліття ХХ століття. Język ukraiński: wspołczesność – historia / Red. F. Czyźewski, P. Hrycenko, 15-23.
Єрмоленко, С. Я., Сичова, В. Т. (2006). Рідна мова: Підруч. для 6 кл. Київ: Грамота.
Масенко, Л. Т. (2011). Суржик: між мовою і язиком. Київ: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”.
Михальчук, О. І. (2011). Мова як символ в етнічній та мовній свідомості: соціолінгвістичні параметри. Життя – у слові: Збірник наукових праць на пошану академіка В.М. Русанівського. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 323-331.
Смаль-Стоцький, Р. (1936). Українська мова в Совєтській Україні. Український Науковий Інститут, Варшава. Т. 34.
Чапленко, В. (1959). Дещо про мову: збірка статей. Нью-Йорк.
Шевельов, Ю. (1998). Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 – 1941): Стан і статус. Чернівці: Рута.
Шерех, Юрій. (1998). Поза книжками і з книжок. Київ: Час.
Яворська, Галина (2015). Мова війни як складова конфлікту (шляхи трансформації українського недійного дискурсу). Стратегії трансформації і превенції прикордонних конфліктів в Україні.
Збірка аналітичних матеріалів. Львів: Галицька видавнича спілка, 366-398.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
