ПРОЕКТ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 2018 р. ЯК АКТУАЛІЗАЦІЯ ТРАДИЦІЙНИХ ПРАВОПИСНИХ НОРМ: НАГАЛЬНІСТЬ ЗМІН ТА ПРОБЛЕМАТИКА

Автор(и)

  • Д. М. ПРИЙМАК Київський національний лінгвістичний університет, Україна

DOI:

https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2018.152334

Ключові слова:

український правопис, проект правопису 2018 р., правописна реформа

Анотація

У статті проаналізовано основні правописні зміни, запропоновані в проекті нової редакції Українського правопису 2018 р. Досліджено історичне підґрунтя таких змін; доведено, що вони ґрунтуються на традиційних засадах української фонетико-морфологічної
системи, яких дотримувалися укладачі орфографічних видань й академічних словників до правописної реформи 1933 р.

Проект нової редакції Українського правопису 2018 р. витлумачено як спробу очищення української орфографії від штучно нав’язаних їй 1933 р. приписів. Відзначено положення проекту, що відповідають традиційним засадам українського написання.

Водночас указано на зміни, які суперечитимуть принципу системності в орфографії.

Окреслено проблеми, що можуть виникнути після ухвалення пропонованих правописних норм. Висловлено додаткові пропозиції щодо вдосконалення українського правопису.

Посилання

Гавдида, Н. І. і Назаревич, Л. Т. (2014). Лінгвоцид як форма мовної політики. Наукові записки ТНПУ. Серія: Мовознавство, ІІ (24). 77–80.

Голоскевич, Г. К. (1929). Правописний словник. Харків. Узято з https://r2u.org.ua/

Грінченко, Б. Д. (ред.). (1907–1909). Словарь української мови (у 2 т.). Київ. Узято з https://r2u.org.ua/

Департамент геодезії, картографії та кадастру Міністерства екології та природних ресурсів України. (2001). Інструкції та Правила з передачі українською іншомовних географічних назв і термінів. Узято з http://chtyvo.org.ua/authors/Minekoresursiv_Ukrainy/

Кабінет Міністрів України. (2010). Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 № 55). Узято з http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/55-2010-%D0%BF

Кримський, А. Ю. і Єфремов, С. О. (ред.). (1924–1933) Російсько-український академічний словник (у 4 т.). Узято з https://r2u.org.ua/

Міністерство освіти і науки України. (2018). МОН пропонує для громадського обговорення проект нової редакції Українського правопису. Узято з https://mon.gov.ua/ua/news/monproponuye-

dlya-gromadskogo-obgovorennya-proekt-novoyi-redakciyi-ukrayinskogopravopisu

Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови. (2015). Український правопис. Київ: Наукова думка.

Німчук, В. В. (2009). Ю. Шевельов і проблеми нашого правопису (до 100-річчя від дня народження Ю. Шевельова). Українська мова, XIII. 95–101.

Пономарів, О. Д. (2013). Чи українській мові потрібен український правопис? Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія “Хімія”, 13. 174–175.

Приймак, Д. М., Томіленко, О. В. і Ковальчук, З. Ю. (2018). Порівняння чинного Українського правопису та проекту Українського правопису 2018 р. Узято з https://kyivdictionary.com/uk/ grammar/uk/pravopys/

Проект нової редакції Українського правопису. (2018). Узято з https://mon.gov.ua/storage/app/media/gromadske-obgovorennya/2018/08/15/novoi-redaktsii-pravopisu.pdf

Скрипник, М. О. (ред.). (1929). Український правопис. Харків: Державне видавництво України.

Українська академія наук. (1921). Найголовніші правила українського правопису. Київ. Узято з http://chtyvo.org.ua/authors/Krymskyi_Ahatanhel/Naiholovnishi_pravyla_ukrainskoho_pravopysu.pdf

Фіголь, Н. М. (2011). Сучасні правописні дискусії. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, 22. 91–95.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-08-29

Номер

Том 21 № 2 (2018)

Розділ

Статті

Ліцензія

1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.

2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.

3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.

4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.

5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.

6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.

7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.

8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.

9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.

10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.

11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.

12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.