КОЛЬОРОНАЗВИ В СИСТЕМІ ЦІННОСТЕЙ РАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (на матеріалі “Словника української мови” в 11 томах)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2019.170230Ключові слова:
кольороназви, семантика, радянська ідеологія, ідеологізація, переносне значення слова, символічне значення слова, мовна картина світу, словник, ілюстративний матеріалАнотація
Стаття присвячена дослідженню семантичних інновацій та особливостей лексикографічної інтерпретації лексичних одиниць на позначення кольору в радянський час на основі аналізу матеріалів “Словника української мови” в 11 томах (1970–1980). З’ясовано, що в умовах функціонування в радянському тоталітарному дискурсі кольороназви набували ідеологічних конотацій. Відбулися зміни в семантиці архетипних кольороназв червоний, білий та чорний, а також золотий. Виявлено розширення сполучуваності аналізованих лексем та формування в них нових переносних і символічних значень.
Встановлено зміни в антонімічних зв’язках слів на позначення кольору порівняно з їхніми традиційними семантичними відношеннями в народному світогляді. Аналіз змістового наповнення словникових статей дав змогу визначити лексикографічні способи ідеологізації
кольороназв.
Посилання
Войтович, В. М. (2002). Українська міфологія. Київ: Либідь.
Голубовська, І. О. (2004). Етнічні особливості мовних картин світу (2-ге вид.). Київ: Логос.
Жайворонок, В. В. (2007). Українська етнолінгвістика. Нариси. Київ: Довіра.
Іншаков, А. Є. (2013). Теоретичні засади дослідження колірної лексики в мовознавстві. Філологічні студії. Наук. вісник Криворізького державного педагогічного університету. Кривий Ріг: Вид-во КДПУ, 9, 188-195.
Кочерган, М. П. (1980). Слово і контекст. Львів: Вища школа. Вид-во при Львів. ун-ті.
Критенко, А. П. (1967). Семантична структура назв кольорів в українській мові. Мовознавство, 4, 97-112.
Мокиенко, В. М., & Никитина, Т. Г. (1998). Толковый словарь языка Совдепии. Санкт-Петербург: Фолио-Пресс.
Новикова, М. О. (1993). Коментар. М. Н. Москаленко (Упоряд.). Українські замовляння. (с. 199-306). Київ: Дніпро.
Петренко, В. І. (2007). “Червоні валки” в системі хлібозаготівельних реквізицій в українському селі. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського. Серія Історія, 12, 117-123.
Семашко, Т. Ф. (2011). Проблема визначення статусу кольоропозначень як лінгвістичних одиниць. Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови, 7, 352-356.
Семашко, Т. Ф. (2009). Семантична структура лексичних одиниць на позначення кольору в українській мові. Гуманітарна освіта у технічних вищих навчальних закладах: збірник наукових праць, 17, 14-21.
Таран, А. А. (2014). Суспільно-політичне тло змін у семантиці кольороназв. Мовознавчий вісник: збірник наукових праць. МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. Черкаси, 19, 41-47.
Шеховцова, О. А. (2003). Формування символічної семантики кольоропозначень: культурологічний аспект (Дис. канд. філол. наук). Донецьк.
ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА
СУМ – Білодід, І. К. (Ред.) (1970–1980). Словник української мови. (Т. 1–11). Київ: Наукова думка.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
