ТИПОВІ ПОМИЛКИ УКРАЇНСЬКИХ СТУДЕНТІВ У ВИВЧЕННІ ЧЕСЬКОЇ МОВИ: ПРОБЛЕМИ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.1.2019.170236Ключові слова:
інтерференція, фонетична інтерференція, граматична інтерференція, лексична інтерференція, українська мова, чеська мова, студенти-богемістиАнотація
Вступ. Актуальність роботи зумовлена загальним спрямуванням сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення міжмовних впливів, інтерпретацію інтерференції,
розкриття механізмів її виникнення, установлення закономірностей функціональних змін, що супроводжують це явище.
Мета статті полягає у виявленні труднощів, з якими стикаються українські студенти у вивченні чеської мови з огляду на вплив їхньої рідної мови. Завдання дослідження – проаналізувати типові приклади інтерференції української мови на фонетичну, лексичну та граматичну системи чеської мови й запропонувати оптимальні методи її подолання.
Методи. Дослідження виконано за допомогою дескриптивного, зіставного та структурного методів.
Результати. З'совано, що усне та письмове мовлення українських студентів, що вивчають чеську мову, містить чимало помилок, зумовлених впливом рідної мови.
Найбільшої кількості помилок студенти припускаються в граматиці й орфографії.
Аналіз викладання чеської мови як іноземної довів необхідність застосування комплексної методології навчання, що охоплює граматичний переклад, порівняльний, аудіо-лінгвістичний, аудіовізуальний та комунікативний методи.
Висновки. Інтерференція ознак української мови відбувається на всіх мовних рівнях опанування чеської мови. Інтерференція на фонетичному рівні в усному мовленні студентів-богемістів виявляється у їхній підсвідомій орієнтації на систему рідної мови під час звукової реалізації чеської мови, тобто у застосуванні власної артикуляційної бази і вимовних навичок рідної мови. На граматичному рівні інтерференція рідномовних особливостей полягає в неправильному використанні відмінкових закінчень і побудові дієслівних конструкцій. У межах синтаксичної інтерференції поширене ненормативне вживання керованих форм іменників з прийменником або без нього. На лексико-семантичному рівні інтерференція призводить до вживання слів невідповідної в певному контексті семантики. Для швидкого та правильного засвоєння чеської мови студентами-іноземцями, українцями зокрема, необхідно, щоб викладачі, особливо носії мови, мали базові знання про типологічні особливості рідної мови студента, про його мовну систему, схожість і відмінність чеської та української мов.
Посилання
Hasil, J. (2003). Čeština jako cizí jazyk očima Milana Hrdličky. Naše řeč, ročník 86 (2003), 5, 260-262. – Přístup k článku: http://nase-rec.ujc.cas.cz/archiv.php?art=7750.
Skalička, V. (1975). Lingvistické čítanky III: Typologie. Svazek 1. Sestavil Bohumil Palek. Překlad cizojazyčných prací Gero Fischer. Universita Karlova v Praze. Fakulta filosofická. Praha: Státní pedagogické nakladatelství, “Typ češtiny” (1951a), 55-108.
Сокіл, Б. (2007). Meтоди вивчення української мови як іноземної та їх характеристика. Teoрія і практика викладання української мови як іноземної, 2, 14-18.
Вайнрайх, У. (1979). Языковые контакты. Киев: Вища школа.
Ващенко, O.O. (2018). Oсобливості чесько-українських мовних контактів. Україна і світ: діалог мов і культур: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 57-59.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
