ОБРАЗНІСТЬ ЧАСОВО ВІДДАЛЕНОГО ПЕРШОТВОРУ В КОНТЕКСТІ ДІАХРОННОЇ МНОЖИННОСТІ ПЕРЕКЛАДІВ (на матеріалі ретрансляцій трагедії У. Шекспіра “The Tragedy of Hamlet”)
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2020.222736Ключові слова:
діахронна множинність перекладів, концептуальна інваріантність образних засобів, узуально-асоціативні та оказіонально-асоціативні поля, лексико-семантичні, граматичні та лексикограматичні способи трансформаційного відтворенняАнотація
У статті зосереджено увагу на перекладній множинності драматичного твору на прикладі трагедії
У. Шекспіра “The Tragedy of Hamlet” як чинникові різноманітного відтворення жанрово-стилістичних
особливостей першотвору. Висвітлено проблему передачі в перекладі стилістичних особливостей
оригіналу, зокрема модифікацію образних засобів цільової мови на прикладі епітетних конструкцій
у перекладах як результат діахронної множинності перекладів. Епітетні конструкції систематизовано
з погляду їхньої тематики. Проведено аналіз епітетних конструкцій за семантичними характеристиками
асоціативних зв’язків, який враховує місце епітетних конструкцій у системі тропів. Співвідношення
семантичних груп епітетних конструкцій показало домінантну кількість оказіонально-асоціативних
епітетів порівняно з узуально-асоціативними. Серед оказіонально-асоціативних епітетів найбільш
поширеними є метафоричні епітети, серед узуально-асоціативних – описово-оцінні. Визначено
перекладацькі стратегії і тактики досягнення концептуальної інваріантності образних засобів, зокрема
епітетів, у часово віддаленому першотворі та його ретрансляціях українською (переклад Ю. Андруховича)
та російською (переклад Б. Пастернака) мовами. Здійснено аналіз лексико-семантичних, граматичних
і лексико-граматичних способів трансформаційного відтворення досліджуваних образних засобів
у різночасових ретрансляціях українською та російською мовами. Узагальнено основні чинники
концептуальної інваріантності ретрансляції образних засобів.
Посилання
Ивахненко, А. А. (2013). К вопросу о множественности переводов поэтического текста. Вчені записки Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”, 19, 503-512.
Идиатуллина, Л. Т. (2006). Переводы произведений В.В. Маяковского на татарский язык и проблемы переводной множественности. В К. Р. Галиуллин, Г. А. Николаев (Ред.), III международные Бодуэновские чтения: И. А. Бодуэн де Куртенэ и современные проблемы теоретического и прикладного языкознания. Материалы конференции, Казань, 23-25 мая 2006 г. (Т. 1, сс. 242-244). Казань: Казанский (Приволжский) федеральный университет.
Левин, Ю. (1992). Проблема переводной множественности. В П. М. Топер (Ред.), Литература и перевод: проблемы теории. Международная встреча ученых и писателей, Москва, 27 февраля – 1 марта 1991 (сс. 213-223). Москва: Прогресс.
Матвіїшин, О. М. (2017). “Заповіт” Т. Шевченка в контексті множинності перекладів німецькою мовою. Молодий вчений, 4.3 (44.3), 151-155.
Науменко, А. М. (2017). Редагування оригіналу перекладачем та критика перекладу. Наукові записки [Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. Філологічні науки, 1, 177-182.
Онопрієнко, Т. М. (2010). Епітет у системі тропів (лінгвопрагматичний аспект). Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Філологічні науки. Мовознавство, 9, 51-55.
Ребрій, О. В. (2009). Пригоди Aліси в Україні, або про множинність сучасних перекладів. Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи, 3, 190-205.
Ситар, Р. А. (2014). Множинність перекладів як варіативність відтворення жанрово-стилістичних особливостей часово віддаленного першотвору. Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія, 692-693, 237-240.
Топер, П. М. (2000). Перевод в системе сравнительного литературоведения. Москва: Наследие.
Федів, О. Є. (2016 ). Оповідання “The Smile” Р. Бредбері в українських перекладах: до питання синхронної множинності. Молодий вчений, 4, 423-428. Взято з http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2016_4_105
Чередниченко, О. І. (2006). Функції перекладу у сучасному світі. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. № 725. Серія: Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов, 48, 162-165.
Gürçağlar, S. T. (2008). Retranslation. In Mona Baker and Gabriela Saldanha (Eds.), Routledge encyclopedia of translation studies (2nd ed.) (pp. 232-35). London and New York: Routledge.
Kaiser, R. (2002). The Dynamics of Re-Translation: Two Stories. Translation Review, 63(1), 84-85. DOI: 10.1080/07374836.2002.10523818.
Umurkulov, B. (2019a). Common - use words in prose speech. Theoretical & Applied Science, 11(79), 232-236.
Umurkulov, Z. B. (2019b). Lexical means expressing comparison. Theoretical & Applied Science, 11(79), 237-240.
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
Андрухович – Шекспір, В. (2008). Гамлет, принц Данський (пер. Ю. Андруховича). Київ: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га.
Пастернак – Шекспир, У. (1942). Гамлет, принц датский (пер. Б. Пастернака). Москва: Детгиз.
Shakespeare, W. (1899). Hamlet. In R. G. White (Ed.), The complete works of William Shakespeare (Vol. 1–12) (Vol. 11, pp. 25-159). New York: The university society.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
