Vers la poétique du récit: les enjeux de la narratologie linguistique
DOI:
https://doi.org/10.32589/2311-0821.2.2020.223259Ключові слова:
лінгвонаратологія, оповідна реальність, наративна стратегія, наративний сценарій, художній наративАнотація
У пропонованій статті систематизовано та схарактеризовано найбільш визначальні теоретичніположення з проблематики теорії художнього наративу. З позицій сучасних текстоцентрованих студій
представлено новий підхід до вивчення художнього наративу, зокрема, уточнено і доповнено науковий
обсяг таких його основних категорій, як: голос, темпоральність, просторовість і модальність, а також
експліковано науковий зміст терміна “наративна стратегія”. Становлення новітньої лінгвонаративної
традиції в інтерпретації художнього тексту відбувалося шляхом інтеграції традиційного і структуралістського
поглядів на художній наратив як сукупності текстових одиниць, об'єднаних смисловими і темпоральними
зв'язками, та його позиціонуванням як когнітивної, а отже, розумової діяльності автора і читача, які
виступають у такому разі співтворцями певної оповідної реальності. У сучасному витлумаченні наратив
постає полікодовою смисловою множинністю, що виражена в наративній структурі художнього тексту
шляхом його семіотичного кодування. Лінгвонаратологія як самостійна інтерпретативна теорія має
багато точок перетину з когнітивною лінгвістикою і когнітивною психологією та активно розробляє
два основні наративні аспекти художнього тексту - когнітивний і семіотичний. Вони пов'язані з такими
категоріями, як: свідомість / мислення і художнє мовлення. З погляду лінгвонаратології художній текст слід
аналізувати не в плані того, що в ньому представлено, а з погляду того, як автор конструює і семіотизує
навколишній світ або власний досвід у категоріях художнього наративу.
Посилання
Виноградов, В. В. (1971). О теории художественной речи. Москва: Высшая школа.
Ильин, И. П. (1983). Теоретические аспекты коммуникативного изучения литературы. В И. П. Ильин & Л. Г. Лузина (Отв. ред.), Семиотика. Коммуникация. Стиль (сс. 126-162). Москва: Институт научной информации по естественным наукам.
Пропп, В. Я. (2001). Структурное и историческое изучение волшебной сказки (ответ К. Леви-Строссу). В Ю. С. Степанов (Сост.), Семиотика. Антология (сс. 453-471). Москва: Академический проект.
Прието, А. (1983). Нарративное произведение. В Ю. С. Степанов (Ред.), Семиотика (cс. 370-399). Москва: Радуга
Baroni, R. (2008). Approches passionnelles et dialogiques de la narrativité. Cahier de la Narratologie, 14. Récupéré de https://doi.org/10.4000/narratologie.579
Barthes, R. (1972). Le Degré zéro de l'écriture. Paris: Éditions du Seuil.
Benveniste, E. (1966). Problèmes de linguistique générale (T. 1). Paris: Gallimard.
Boyer, H. (2001). Introduction à la sociolinguistique. Paris: Dunod.
Chateaubriand, F.-R. (1997). Mémoires d'outre-tombe (T. 1). Paris: Éditions Gallimard. Récupéré de www.ebooksgratuits.com.
DLPRé. (1997). Le Petit Robert électronique. Paris: Bureau van Dijk.
Eco, U. (1992). Les limites de l'interprétaion: Essai. Paris: Bernard Grasset.
Filliettaz, L. (2001). Les types de discours. Circulo de Linguistica Aplicada a la Comunicacion, 8. Recupere de http://www.ucm.es/info/circulo/no8/filliettaz.htm
Genette, G. (1972). Figures III. Paris: Seuil, Points.
Genette, G. (1983). Nouveau discours du récit. Paris: Seuil.
Gülich, E. (1986). L'organisation conversationnelle des énoncés inachevés et de leur achèvement interactif en situation “de contact”. DRLAV Revue de Linguistique, 34-35, 161-182.
Herman, D. (1999). Narratologies: New perspectives on narrative analysis. Columbus:Ohio State UP.
Herman, D. (2003). Regrounding narratology: The study of narratively organized system of thinking. In T. Kindt & H.-H. Muller (Eds.), What is narratology: Questions and answers regarding the status of a theory (pp. 303-332). Berlin: Walter de Gruyter.
Kristeva, J. (1981). Le langage, cet inconnu (Une initiation à la linguistique). Paris: Seuil.
Lavocat, Fr. (Éd.). (2016). Interprétation littéraire et sciences cognitives. Herman.
Maingueneau, D. (1994). Pragmatique pour le discours littéraire. L'énonciation littéraire. Paris: Hachette.
Molinié, G. (1995). Stylistique et tradition rhétorique. Hermès, La Revue, 15, 119-128.
Nünning, A. (2010). Narratologie ou narratologies? Un état des lieux des développements récents: Propositions pour de futurs usages du terme. In J. Pier, F. Berthelot (Éd.), Narratologies contemporaines: Approches nouvelles pour la théorie et l'analyse de récit (pp. 15-44). Paris:
Éditions des archives contemporaines.
Pier, J. (2010). Configurations narratives. In J. Pier, F. Berthelot (Éd.), Narratologies contemporaines: Approches nouvelles pour la théorie et l'analyse de récit (pp. 173-197). Paris: Éditions des archives contemporaines.
Pier, J. et Berthelot, F. (2010). Narratologies contemporaines: Approches nouvelles pour la théorie et l'analyse de récit. Paris: Éditions des archives contemporaines.
Rabatel, A. (2010). Pour une narratologie énonciative ou pour une analyse énonciative des phénomènes narratifs? In J. Pier, F. Berthelot (Éd.), Narratologies contemporaines: Approches nouvelles pour la théorie et l'analyse de récit (pp. 109-137). Paris: Éditions des archives contemporaines.
Reuter, Y. (2005). L'analyse du récit. Paris: Armand Colin.
Ricoeur, P. (1983). Temps et récit (T. 1). Paris: Éditions du Seuil.
Ricoeur, P. (2015). Soi-même comme un autre. Paris: Éditions du Seuil.
Roussarie, L. (2017). Sémantique formelle: Volume 1: Introduction à la grammaire de Montague. Berlin: Language Science Press.
Schaeffer, J.-M. (2010). Le traitement cognitif de la narration. In J. Pier, F. Berthelot (Éd.), Narratologies contemporaines: Approches nouvelles pour la théorie et l'analyse de récit (pp. 215-231). Paris: Éditions des archives contemporaines.
Schmitt, A. (2012). De la poétique cognitive et de ses (possibles) usages. Poétique, 2(170), 143-162.
Todorov, T. (1966). Les catégories du récit littéraire. Communications, 8, 125-151.
Todorov, T. (1978). Poétique de la prose. Nouvelles recherches sur le récit. Paris: Seuil.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Дослідження, що публікуються у збірнику наукових праць, повинні бути виконані відповідно до чинного законодавства України та етичних норм. Основний обов’язок автора полягає в тому, щоб виконати таке дослідження, яке заслуговує на об’єктивне обговорення науковою спільнотою його значущості.
2. Автори повинні формулювати свої наукові спостереження у такий спосіб, щоб їхні результати могли бути підтверджені іншими вченими, без підробки отриманих висновків або маніпуляції ними.
3. Автори статей несуть відповідальність за зміст статей і за сам факт їх публікації.
4. Автор повинен цитувати ті публікації, які вплинули на сутність роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з попередніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до змісту дослідження. Автор зобов’язаний провести джерельний пошук, щоб знайти і процитувати оригінальні публікації, тісно пов’язані з цим матеріалом. Необхідно також коректно вказувати на джерела принципово важливих матеріалів, використаних у цій роботі, якщо вони не були отримані самим автором.
5. Автори повинні дотримуватися усіх чинних вимог щодо публікацій рукописів. Неприпустимим є плагіат та його удавання за оригінальну розвідку, а також подання до редакції раніше опублікованої статті. У випадках виявлення плагіату відповідальність несуть автори поданих матеріалів.
6. Експериментальне або теоретичне дослідження може іноді слугувати основою для науково коректної і об’єктивної критики роботи іншого дослідника. Опубліковані статті в окремих випадках можуть містити подібну критику. Персональна суб’єктивна критика не є доречною за жодних обставин.
7. Співавторами статті мають бути ті особи, науковий внесок яких є вагомим у її зміст та які розділяють відповідальність за здобуті результати. Автор, який подає рукопис до друку, відповідає за те, щоб до списку співавторів були включені всі ті й лише ті особи, які відповідають критеріям авторства. У статті, написаної декількома авторами, той з авторів, хто подає до редакції контактні відомості, документи і листується з редакторами, бере на себе відповідальність за згоду інших авторів статті на її публікацію у збірнику.
8. Автори повинні повідомити редактора про будь-який потенційний конфлікт інтересів, на які могла б вплинути публікація результатів, що містяться у рукописі.
9. Автори повинні чітко вказати джерела всієї процитованої інформації, оформити посилання на наукові джерела відповідно до вимог ДСТУ ГОСТ 7.1:2006.
10. Редколегія має право відмовити у публікації статті за умов недотримання зазначених вимог.
11. Автор може висловити побажання не залучати деяких рецензентів до розгляду рукопису. Проте головний редактор може прийняти рішення залучити одного або декількох із цих рецензентів, якщо переконаний, що їх думки є важливими для неупередженого розгляду рукопису. Таке рішення може бути прийняте, наприклад, у тому випадку, коли є серйозні суперечності між цим рукописом і попередньою роботою потенційного рецензента.
12. Запобігання псевдонауковим публікаціям є відповідальністю кожного автора, головного редактора, рецензента, видавця й організації.
